Полотно, що памʼятає
Смужку лляну, що я відірвала сьогодні зранку, колись носила бабусина скатерка — та сама, що лежала на столі по неділях. Від неї досі легенький запах її айвового варення, і трохи сонця, що тоді падало крізь вікно на стіл.
І коли я кладу полотно на плечі ляльки, мені здається — воно памʼятає, як його складали роками. Може, тому вона так спокійно сидить на полиці. Може, тому я не поспішаю.
Читати оповідь повністю →